Історія

 ВОЛИНСЬКИЙ  АКАДЕМІЧНИЙ ОБЛАСНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МУЗИЧНО-ДРАМАТИЧНИЙ ТЕАТР ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА



  Волинський обласний музично-драматичний театр створено 1939 року за Ухвалою Ради Народних комісарів УРСР. Основою творчого складу стала трупа Волинського українського театру, що діяв попереднє десятиріччя ( 1928 – 1939 р. р.) під орудою Миколи Певного, вихованця Миколи Садовського й Панаса Саксаганського. До професіоналів та досвідчених аматорів долучилися актори різних театрів України. Художнє керівництво доручено М. Друкареві, директором став І. Журавльов. Виставою „Платон Кречет” О. Корнійчука 29 лютого 1940 року відкрилася завіса нового театру. На розширення творчих можливостей позитивно вплинуло поповнення колективу молоддю – випускним акторським курсом Київського театрального інституту. У зв’язку з початком війни у 1941 році театр був змушений зупинити свою діяльність, котра поновилася з просуванням фронту на Схід.
  Згідно урядової постанови 1945 р. до Луцька був переведений Миргородський пересувний театр ім. Т. Г. Шевченка, колективи об’єдналися, творчий склад збагатився непересічними індивідуальностями Г. Канішевського, М. Морозова, 
В. Чуприни, П. Весклярова, Ф. Балабухи, М. Клименко, Н. Фіалко. Головним режисером став заслужений артист Казахської РСР Б. Лур’є, який керував театром до 1972 року. Відомий український режисер В. Грипич свої перші кроки зробив саме на волинській сцені. І в цей період, і в наступний, коли художнє керівництво очолив Е. Ольшевський, а цензурування репертуару посилилося, основою афіші залишалися кращі зразки української, російської та зарубіжної драматургії з долученням п’єс радянських авторів, в тому числі й музичних вистав. Помітними подіями були постановки п’єс: „Лісова пісня” Лесі Українки, „За двома зайцями”, „Циганка Аза” М. Старицького, „Без вини винні” О. Островського, „Ревізор” 
М. Гоголя, „Живий труп” Л. Толстого, „Порт Артур” О. Степанова, „Марія Тюдор” В. Гюго, „Мірандоліна” К. Гольдоні, „Украдене щастя” І. Франка, „Відставний жених” за Г. Квіткою-Основ’яненком /музика Я. Цегляра/, „Ефект Везувію” 
М. Зарудного/музика І. Поклада/.
  Крім плідної роботи чергових режисерів В. Суркова, О. Сугака, 
А. Мельничука та М. Ілляшенка, який з 1986 року очолює художнє керівництво, театр активно залучає молодих запрошених режисерів, що дозволяє отримувати цікавий художній результат і розвиває пластичність творчого складу. „Забути Герострата” Г. Горіна, „Дім Бернарди Альби” Ф.-Г. Лорки, „Одержима”, „Орія” та „Бояриня” Лесі Українки, „Плаха” Ч. Айтматова, „Лісістрата” Аристофана, „Гайдамаки” за Шевченком, „Зрізані троянди в замерзлому саду” А. Касони, „Сон князя Святослава” І. Франка, „Чорна Рада” П. Куліша – вистави, які щоразу підтверджують послідовне сходження колективу на новий рівень мислення.
  В актуальний період дотримання обраного напрямку забезпечує співпраця директора-художнього керівника Б. Берези з відомими режисерами Ф. Стригуном та П. Ластівкою. „Наталка Полтавка” І. Котляревського, М. Лисенка, „Неаполь – місто попелюшок” Н. Ковалик, „Тригрошова опера” Б. Брехта, К. Вейля, „Мартин Боруля”, „Суєта” І . Карпенка-Карого, „У. Б. Н.” Г. Тельнюк, „Приборкання норовливої” В. Шекспіра, „Без вини винні” О. Островського, „Моя чарівна леді” 
А. Дж. Лернера, Ф. Лоу – чітко виявляють, як громадянську, так і художню позицію колективу, як драматичний потенціал, так і музикально-пластичне забезпечення його складу.
  Поряд із психологічною драмою на гарному професійному рівні провадиться робота в музичному жанрі, завдяки високому рівню оркестру /диригент М. Гнатюк/ та балетної трупи /балетмейстери О. Яриш, В. Замлинний/.
  Основою творчого складу є досвідчені майстри: народні артисти України
Л. Приходько, О. Якимчук, А. Романюк, заслужені артисти України Л. Дяченко, 
Л. Зеленова, О. Осіїк, О. Пуц, Н. Федченко, А. Даценко. Проте, враховуючи акторів при Волинському училищі культури і мистецтв, театр постійно дбає про якісне поповнення, і значну частину трупи складає саме молодь.
  Підтриманий глядачем і фаховою критикою, Волинський театр гастролює не тільки в усіх областях Західної України. На відзнаку 75 річниці голодомору в Україні виставу „Прости і помилуй” М. Кузьо було показано в 23-х обласних і районних центрах нашої держави. Періодично театр репрезентує українське театральне мистецтво у Польщі, з успіхом проходять його виступи в Києві та на українських і міжнародних фестивалях: „Прем’єри сезону” /Івано-Франківськ, 2005, 2008 р. р. /, „Дні українського театру в Польщі” /Ольштин, 2003 р. /, „Біла Вежа” 
/ Брест. Білорусь, 2004 р. /, „Слов’янські театральні зустрічі” /Чернігів, 2005 р. /, „Сусіди” /Люблін. Польща, 2006 р. /.
  Рівень самосвідомості колективу, наполеглива працездатність вже давно забезпечили йому вагому мистецьку репутацію й завжди впізнаване обличчя.
  Мирослава Оверчук, театрознавець

       Сезон 2011-2012 років виявився напрочуд плідним, цікавим і, можна сказати, особливим.

         Зміна керівництва будь-якої установи несе в собі неминучі реформування і, подекуди, радикальні перетворення, тим паче, коли йдеться про мистецький заклад. Наприкінці минулого сезону Анатолія Гливу, колишнього заступника директора з тридцятилітнім стажем, було призначено директором театру, а на посаду художнього керівника – заслуженого діяча мистецтв України Петра Ластівку, котрий на момент призначення здійснив уже дванадцять постановок на Волинській сцені в якості запрошеного режисера. Можливо це і є та причина з якої,  не без приємності маю зазначити, зміни, що відбулися, сприяли плідності та продуктивності у роботі театру.  Так, протягом сезону було випущено шість вистав: «Сім струн» Анатолія Мельничука за творами Лесі Українки, режисер – Анатолій Мельничук, художник – Віктор Міщук, прем’єра якої 10 вересня 2011 року відкрила 5-й сезон на камерній сцені театру, а завісу великої сцени 2 жовтня того ж року – постановка музичної комедії-буф «Дон Жуан» Жана-Батіста Мольєра, музика Вольфганга Амадея Моцарта, лібрето Лоренцо да Понте, режисер – заслужений діяч мистецтв України Петро Ластівка, художники Сергій та Наталія Ридванецькі; до Різдвяних Свят випущено дві вистави: «Коляда» Петра Ластівки, режисер – Петро Ластівка, художник – Богдана Бочкай та для маленьких глядачів «Різдвяна казка» («Вертеп») Миколи Маркевича, сценічний варіант Тамари Антропової, режисер – Тамара Антропова, художник – Федір Александрович, прем’єри яких відбулися відповідно 7 та 8 січня 2012 року; наступною стала музично-танцювальна містерія «Витівки Морфея» Володимира Замлинного, хореограф – Володимир Замлинний, художники Наталія та Сергій Ридванецькі, прем’єра – 11 лютого 2012 року, а 16 березня було випущено виставу «Три ідеальні подружжя» Алехандра Касони, режисер – заслужений діяч мистецтв України Віталій Денисенко, художники Мар’ян Савіцький (сценографія) та Богдана Бочкай (костюми).

         «Якщо ми будемо весь час стогнати про непереборну кризу, ридати з цього приводу і ламати руки, то крім ще більшої кризи нічого не втнемо. Для знищення криз потрібно бути продуктивними і перш за все вбити кризу в думках – вбити творчістю, як результат – якісна, з гарним смаком, професійна вистава і, як наслідок, збільшення глядачів біля каси і в глядній залі», - весь час повторює Петро Петрович Ластівка.

За сприяння обласної державної адміністрації та Волинської обласної Ради, за підтримки Міністерства культури України 17-22 вересня 2011 року було проведено Всеукраїнський фестиваль за творами Лесі Українки присвячений 140-й річниці від Дня народження та 100-річчю від Дня написання драми-феєрії «Лісова пісня». В рамках якого 17 театрів з 11 областей України показали 20 вистав за творами Лесі Українки.

А до Шевченківських Днів актори театру на чолі із художнім керівником Петром Ластівкою створили сцену-пролог «Косарі» за лірикою Тараса Шевченка до концерту-вшанування Великого Кобзаря;  10-11 березня на запрошення Ольштинського відділу Об’єднання українців у Польщі оркестр театру під керівництвом Миколи Гнатюка взяв участь у Шевченківських днях у Польщі. Протягом двох днів артисти та музиканти театру виступили перед українською та польською громадами міст Ольштин, Ельблонг, Лідзбарк-Вармінський та Кентшин.

«І, звичайно ж, найграндіозніша подія 2011 року – це капітальний ремонт фасаду і всього екстер’єру театру за найсучаснішими технологіями і в це вкладено великі кошти. Колектив театру і я особисто дякуємо волинській владі і особисто голові обласної державної адміністрації Борису Петровичу Клімчуку за прекрасний ремонт та утеплення приміщень. Милує око театральна споруда лучан і гостей міста», - додає директор театру Анатолій Глива.

01.06 2012 року відбулася прем’єра вистави «З любов’ю … Оскар» за новелою Еріка-Емануїла Шмітта „Оскар і Рожева пані”, інсценізація Дмитра Мельничука; режисер-постановник - Дмитро Мельничук; художник-постановник - Богдана Бочкай, котра, не без приємності зазначу, одразу здобула любов і прихильність глядача.

Далі:

29.09 2012 року - Відкриття 73-го театрального сезону прем’єрою вистави „За двома зайцями” Михайла Старицького, Івана Нечуя-Левицького „На Кожум’яках”, сценічна версія Петра Ластівки; режисер-посьановник - заслужений діяч мистецтв України Петро Ластівка; художник-постановник - Богдана Бочкай; диригент - Микола Гнатюк; балетмейстер - Володимир Замлинний; хормейстер - Микола Седлярук; концертмейстер - Ярослав Зеленов.

10.10 2012 року - фестиваль „Коломийські представлення”(місто Коломия) „Номер 13” Рея Куні

21.11 2012 року - гастролі (місто Львів) з виставою „За двома зайцями” Михайла Старицького та Івана Нечуя-Левицького „На Кожум’яках”(дві вистави)

18.12 2012 року відбувся „Вечір пам’яті Миколи Куліша” (підготували актори театру Тетяна Холковська та Сергій Басай)

22.12 2012 року відбувся „Вечір пам’яті Гната Хоткевича” (підготували актори театру Оксана Цимбаліст, Людмила Натанчук та Ігор Натанчук)

Також: артисти театру брали участь у вечорі „До Дня народження Тараса Григоровича Шевченка” (пролог та номери концерту) та зроблено концерт „До Дня Конституції України” (силами театру повністю)

У 2013 році на камерній сцені театру було започатковано проект "Портрети" (життя та творчість видатних діячів української літератури та мистецтва), випущено концерт "Європа за нами" в програмі якого звучать хіти української та зарубіжної естради, українські народні пісні, виставу "Інтимний уік-енд утрьох" Жана Пуаре. 

Художній керівник театру стверджує: «Актори, які не зайняті в репертуарі, роботою – це соціально небезпечні люди, тому найкращий лікувальний засіб від акторських фанаберій – потужна, якісна творча робота з професійними режисерами над цікавою драматургією».

До 200-річчя Тараса Григоровича Шевченка, ім’я якого носить наш театр, 8 січня 2014 року випущено виставу «Назар Стодоля» Тараса Шевченка, режисер-постановник –  заслужений діяч мистецтв України Петро Ластівка; сценографія – Сергія Ридванецького; художник з костюмів – Наталія Ридванецька. Проект коштує приблизно 300 тисяч гривень. Керівництво театру висловлює подяку  за фінансову підтримку благодійному фонду "Фонд Ігоря Палиці - Новий Луцьк" у його втіленні. Також відбулася прем’єра концерту, присвяченого Великому Кобзарю в програмі якого звучать твори на вірші Тараса Григоровича, також українські народні та класичні пісні.

Здійснено постановку вистави «Кайдаші» Наталі Дубіни за мотивами повісті Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я», режисер-постановник – Микола Яремків, художник-постановник – Микола Костюшко. Цей же творчий тандем веде наразі роботу над постановкою п’єси «Століття Якова. Перше кохання» (Поліська рапсодія на дві дії) Володимира Лиса, яка була написана автором за власним романом «Століття Якова». Прем’єра вистави відбудеться 27 лютого 2015 року у День святкування 75-річного ювілею театру.

Здійснено також постановки вистав: «Циліндр» Едуардо де Філіппо,  режисер – народний артист України Анатолій Романюк, художник-постановник – Богдана Бочкай; «Шельменко-денщик» Григорія Квітки-Основ’яненка, режисер-постановник – Павло Гарбуз, художник-постановник – Галина Івашків; «Обережно – жінки!» Андрея Курейчика, режисер-постановник – заслужена артистка України Людмила Колосович, художник-постановник – Богдана Бочкай; «По щучому велінню» Марка Кропивницького, режисер-постановник – Олександр Веремко, художник-постановник – Богдана Бочкай.

Завісу ж 75-го, ювілейного, сезону основної сцени було відкрито 13 вересня 2014 року виставою «Назар Стодоля» Тараса Шевченка, а восьмий сезон камерної сцени того ж дня – виставою «Стіна» Юрія Щербака, моноверсія М.Мерзлікіна та Г.Стефанової.

4 грудня 2014 року біля входу до камерної сцени театру на зібрані колективом кошти відбулось урочисте відкриття барельєфа її засновнику заслуженому діячу мистецтв України Богдану Березі.

         Гастрольна діяльність також відбувалася в межах області – за минулий, 2014 рік, вистави театру мали змогу побачити жителі майже усіх районних центрів області та інших населених пунктів.

         У 2015 році, як і у попередні роки своєї діяльності, Волинський академічний обласний український музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка продовжує обслуговування краян, маючи на меті не лише задоволення постійно зростаючі потреби глядача, а й творче і професійне самовдосконалення та виховання смаку, підвищення інтелектуального, естетичного рівня як лучан, так і мешканців найвіддаленіших районів Волині на кращих зразках сучасної та класичної драматургії.

         У цьому році репертуарна афіша поповнилася такими виставами, як: «Сурогатна мама» (Закон) Володимира Винниченка; режисер-постановник – засл. діяч мистецтв України Петро Ластівка; художник-постановник – Богдана Бочкай (24 квітня 2015 року); на камерній сцені «Не шукайте ЩАСТЯ, бо я його украв» за п’єсою Івана Франка «Украдене щастя»; режисер-постановник – дипломант КНУТКТ ім. Івана Карпенка-Карого – Ольга Оноприюк; художник-постановник – дипломант Національної академії мистецтв України Олександра Павлінська (29 квітня 2015 року); на камерній сцені «Нестерпні люди або наречений з Єрусалиму» Йосефа-Бар-Йосефа; режисер-постановник, сценограф – Вадим Дишкант; художник з костюмів – Богдана Бочкай (24 червня 2015 року); «Ханума» Авксентія Цагарелі, муз. Гії Канчелі; режисер-постановник – Микола Яремків, сценограф – Микола Костюшко, художник з костюмів – Богдана Бочкай, балетмейстер – Володимир Замлинний, хормейстер – Микола Седлярук (19 вересня 2015 року); «Співоча українська родина» (Присвячується Миколі Лисенку) Павла Гарбуза; режисер-постановник – Павло Гарбуз, художник-постановник – Богдана Бочкай, аранжування – засл. арт. України Микола Гнатюк, хормейстер – Микола Седлярук (23 вересня 2015 року) та «Століття Якова: Перше кохання» (Поліська рапсодія) драма на дві дії Володимира Лиса; режисер-постановник – Микола Яремків, сценограф – Микола Косюшко, художник з костюмів – Богдана Бочкай, балетмейстер – Володимир Замлинний, хормейстер – Микола Седлярук (27 лютого 2015 року), прем’єрою якої театр відсвяткував свій 75-літній ювілей.

         В рамках святкування 75-річниці з Дня створення Волинський академічний обласний український музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка 2, 3 березня 2015 року перебував на гастролях у Києві, де в приміщенні Київського ТЮГу 2 березня було показано виставу «Кайдаші» Наталі Дубіни за мотивами повісті Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я» та в приміщенні Київського національного академічного драматичного театру імені Івана Франка – виставу «Хорунжий Назар Стодоля та його любовні поневіряння» Тараса Шевченка. Цього дня колектив театру прийшли привітати заступник міністра культури України Ростислав Карандєєв та народні артисти України, Лауреати Національної премії імені Тараса Шевченка Наталя Сумська, Анатолій Хостікоєв, Богдан Бенюк. Вони висловили щире захоплення виставою «Назар Стодоля» та творчогим потенціалом колективу, відмітивши глибокий підхід до прочитання матеріалу, режисерський задуму і його втілення, а також знання глибинних джерел і обрядів, які, безперечно, стали окрасою драматургічного матеріалу.

3 березня в приміщенні театру імені Івана Франка було показано виставу «Гамлет» Вільяма Шекспіра. Неллі Корнієнко (український мистецтвознавець, соціолог художньої культури, культуролог) гарно відгукнулась про виставу, відзначивши революційний підхід до прочитання монологу «Бути, чи не бути». Були присутні також народний артист України, заслужений діяч мистецтв України, Голова Національної спілки театральних діячів України Лесь Танюк; режисер, народний артист України, художній керівник Київського національного академічного драматичного театру імені Івана Франка Станіслав Мойсеєв, також відомі в Україні театральні критики: старший науковий співробітник Українського центру наукових досліджень, кандидат мистецтвознавства, професор, заслужений діяч мистецтв України Василь Неволов, заслужений журналіст України Віталій Жежера, театрознавець, театральний критик, журналіст, заступник головного редактора журналу "КИЕВ и не только" Ельвіра Загурська, український журналіст, мистецтвознавець, театральний критик Вадим Дишкант, Лілія Бевзюк-Волошина. Привітати колектив театру прийшов український літературознавець і політик, доктор філологічних наук, Президент Міжнародного громадського об’єднання «Волинське братство», академік НАН України Микола Жулинський.

Враження критиків після перегляду вищевказаних вистав:

Вадим Дишкант, театральний критик, Київ: На жаль, периферійні театри рідко бувають у столиці, а у столичних критиків тепер нема змоги бувати на прем’єрах нестоличних театрів. То ж тішить уже сам факт гастролей Волинського театру ім. Т. Шевченка у Києві. До всього ж, приїзд волинян до Києва особисто у мене викликає особливий інтерес через дві причини: а) я починав свою театральну освіту у далекі сімдесяті саме у Волинському театрі; б) у трохи ближчі вісімдесяті-дев’яності працював у Тернопільському театрі разом із Петром Ластівкою, нинішнім худруком Волинського театру. Ластівка завжди славився міцною постановочною режисирую і мене дуже втішило, що він знаходиться у прекрасній професійній формі. Обидві його вистави, привезені у Київ, заслуговують того, аби йти і на столичній сцені. На жаль, мало хто з українських режисерів (включаючи і декого з тих, хто працює навіть у Національних театрах) виявляє таке володіння професією, як Петро Ластівка. Можу також пошкодувати і про те, що столичні ЗМІ не посприяли достатній рекламі, аби на того ж таки «Назара Стодолю» потрапило побільше киян і гостей столиці, не кажучи вже про студентів творчих навчальних закладів. Весь «патріотизм» олігархічних телеканалів нині спрямований на те, аби відправляти на бійню української патріотів. Краще б вони відправляли їх на хороші вистави – нинішньої війни на Донбасі можна було б уникнути, якби наші можновладці і так звана «бізнес-еліта» впродовж усіх років незалежності приділяла вітчизняній культурі достатню увагу.

«Гастролі ювілярів-волинян в загальному справили гарні враження. Безумовно найсильнішою стороною всіх трьох вистав є акторський злагоджений ансамбль. Великий віковий діапазон трупи радує сильними особистостями і серйозною працею над створенням образів. Вокальна і хореографічна підготовка трупи на високому щаблі демонструє справжні традиції українського музично-драматичного театру. Стосовно візуального ряду вистав хочеться відзначити костюми, вже драматургія костюмів розкриває режисерські акценти у виставах. Виконання костюмів виглядає дуже багато. Хочеться лише побажати кращої піар-компанії, тому що саме через відсутність необхідної реклами гастролі відбулися не при повних залах.»

Лілія Бевзюк-Волошина, театрознавець

«Зараз прийнято розпочинати тексти з будь-якого приводу конструктом «В наш час…». Далі зрозуміло, що все погано, і буде ще гірше. Тому коли щось – РАПТОМ – відбувається хороше, це особливо цінується. Гастролі Волинського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка відносяться саме до царини радісної події «в наш час, коли все погано, грошей ні на що немає, а на культуру й поготів». Радісно бачити, що вистави, на прем’єрах яких мені довелося побувати в Луцьку, продовжують жити, набуваючи нового звучання. Знаковим є те, що вистави «Хорунжий Назар Стодоля та його любовні поневіряння» та «Гамлет» відбувалися саме в Національному театрі імені Івана Франка, що позиціонується як перша сцена країни. Волинський театр, який є одним з найуспішніших театрів України, достойно представив театральне мистецтво Полісся – одного з найтаємничіших країв нашої держави.

Варто відмітити, що молоді актори професійно виросли, знаходять несподівані підтексти та смисли у виставах, граних багато раз на рідній сцені (респект Дмитру Реп’юку-Гамлету); старше покоління особливо дбайливо ними опікувалось під час вистав – вони можуть собі це дозволити, це вже «вищий пілотаж» акторської гри.

Звичайно, згадався Богдан Степанович Береза – на минулих гастролях він, як тепер Петро Петрович Ластівка та Анатолій Миколайович Глива, зустрічав гостей… Але радісно від того, що цей театр живе, розвивається, що традиції його власних корифеїв шануються та переосмислюються очільниками – «в наш час…», в якому все-таки можна знайти відраду для душі.  Якою і були гастролі Волинського театру.»

Загурська Ельвіра, театрознавець, театральний критик.

В першу чергу – для київського глядача гастролі Волинського театру стали своєрідним відкриттям. Неймовірно гарні враження від вистав, які були показані. Талановитий злагоджений колектив: і керівництво театру, і акторський склад, і цехи.

Волинь називають блакитноокою і, маю сказати, що та блакить, яка є в душах і серцях працівників театру, я був присутні на святкуванні 75-річниці театру у Луцьку і  мав можливість побачити кожного на сцені, заворожує. А коли заспівали «Боже Великий, Єдиний», то молитва йшла просто від сердець.

Як кожен актор, маю звичку «приміряти» на себе те, що бачу і можу сказати, що мені хотілося взяти участь у дійствах, які відбувалися на сцені.

Режисерський хід, який було знайдено і втілено в «Назарі Стодолі» передає дух українства, чисті і білі помисли і творчість цієї трупи. Поєднання в трупі молоді і надзвичайно сучасного старшого покоління дає зримі результати роботи Волинського театру імені Шевченка.

Поздоровляю колектив театру з 75-річчям та вдалими творчими гастролями в Києві.

Богдан Бенюк, народний артист України, Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка.

Що ж, святкуємо 75-ліття, хоча…

         Формально Волинському академічному обласному українському музично-драматичному театру імені Тараса Шевченка 75, але насправді набагато більше. Скільки – ніхто з певністю не скаже. Але багато хто згадає про волинський вертеп – про цей унікальний вид середньовічної Різдвяної містерії, походження якої сягає доісторичних часів. Адже ж невипадково саме на Волині був започаткований з ініціативи засновника Волинського академічного театру ляльок Данила Поштарука Міжнародний фестиваль «Різдвяна містерія». І зразу ж наша уява відродить сцени з Різдвяної містерії-бурлеску «Назар Стодоля» за Тарасом Шевченком. Адже дійство це зі сватанням та колядуванням відбувається в 17-ім сторіччі в ніч на Різдво Христове. Кияни і я, волинянин з родиною, захоплено вітали цей яскравий, колоритний, оригінальний спектакль, який, завдяки режисерській фантазії Петра Ластівки і натхненній акторській грі захопив у свою сценічну орбіту багатющий масив української народної культури, волинських звичаїв, обрядів, вірувань і святкувань.

         Так що, не від 29 лютого 1940 року веде свій творчий лік цей академічний театральний колектив. Хіба нами забутий Волинський український театр, яким керував у 20-х, 30-х роках 20 століття талановитий організатор і актор Микола Певний. Є те приміщення, є та сцена, з якої випорхували, окрилені вірою в невмирущість українського слова, українські патріоти-актори, «зазираючи» в містечка і села Волинського воєводства з спектаклями за п’єсами Котляревського і Карпенка-Карого, Гоголя і Старицького, Лесі Українки і Винниченка, Мольєра і Гольдоні…

         Так, театр солідний за віком і цілком заслуговує на оновлення дати свого започаткування. Принаймні є всі підстави розпочати свій творчий родовід від першої постановки Волинського українського театру.

          Для багатьох киян, а публіка переважно – молодь, Волинський академічний обласний український музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка виявився приємним і навіть несподіваним відкриттям. Завдяки своїй жанрово-сценічній різноманітності, чудовій режисерській роботі і органічному поєднанні досвідчених улюблених акторів, таких як: народні артисти України Олександр Якимчук, Анатолій Романюк, артист Ярослав Абрамюк, заслужена артистка України Лариса Зеленова і справді цілого грона молодих акторів.

Ні, не випадково Волинський академічний є і музично-драматичним. Оригінальне виконання пісень, музики, танців, пластичність, органічне життя на сцені – все це характерне для кожного спектаклю.

Враження справив на киян «Гамлет». Повільна, драматично важка, з передчуттям тривожних подій розгортається на сцені ця трагедія. Актори надзвичайно тонко, ощадливо наближають пізнання таїни зради – підлого вбивства. І поява Гамлета на сцені, якого блискуче зіграв артист Дмитро Репюк, зразу ж захоплює глядацьку увагу на розгортанні ним хитромудрого сценарію викриття ним убивці свого батька. Енергійний, пластичний, надзвичайно виразний у міміці і жестах, артист досягає особливої психологічної напруги переживань в собі, навколо себе цієї трагедії.

Одне слово, Волинський академічний обласний український музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка у Києві виказав високий рівень режисерської роботи, сценічної гри – всього комплексу засобів і прийомів, що засвідчує достойний рівень театрального статусу Волині.

Микола Жулинський, Президент Міжнародного громадського об’єднання «Волинське братство», академік НАН України.

 

            9 січня  відбулася прем’єра «Різдвяна вистава-концерт» на дві дії; сценарист та режисер-постановник – засл. діяч мистецтв України Петро Ластівка; художник-постановник – Богдана Бочкай; аранжування, диригент – засл. арт. України Микола Гнатюк, балетмейстер – Володимир Замлинний, хормейстер – Микола Седлярук; силами театру відбулися концерти «До Дня закоханих»; «Дня жінок»; «Шевченківський концерт» «Великодній концерт»; «Козацький концерт», відбулися два благодійні концерти у луцькому військовому шпиталі для воїнів АТО та два благодійні концерти для студентів Луцька, а також спільний концерт з квартетом  "Tenors BElCANTO" місто Львів.

11 вересня на фестивалі «Коломийські представлення» (місто Коломия) було показано виставу «Нестерпні люди» Йосефа-Бар-Йосефа.

У листопаді відбулися дві гастрольні поїздки до міста Львів з виставами: «Бременські музиканти» Василя Ліванава, Юрія Ентіна, муз. Геннадія Гладкова, «Століття Якова: Перше кохання» (Поліська рапсодія) Володимира Лиса; «Коза-дереза» Миколи Лисенка, «Сурогатна мама» (Закон) Володимира Винниченка.

Відбувся бенефіс народної артистки України Людмили Приходько.

У березні 2016 року випущено оперу-балет для дітей на дві дії "Пан Коцький" Миколи Лисенка, режисер-постановник - заслужений діяч мистецтв України Петро Ластівка, який керував театром до 9 квітня 2016 року. 10 червня відбулася прем'єра вистави "Любов до скону" Альдо Ніколаї, режисер - Дмитро Мельничук. 

18 жовтня 2016 року відбувся конкурс на заміщення вакантної посади головного режисера театру. Переможцем став заслужений діяч мистецтв України Михайло Ілляшенко.



 

Родина Певних. Повернення з небуття

 

2003 року мені, представнику Львівської національної академії мистецтв в одній із краєзнавчих експедицій «Слов”янський хід», що проходила по річ Об від Сургута до Салехарду в невеличкому поселенніПєрєгрьобноєпощастило віднайти сімейні альбоми української драматичної актриси Ніни Певної, поспілкуватися з людьми, які не лише прожили з нею у Сибіру понад 40 роківдо останніх її днів, але й з гідністю поховали її у 1982 році на місцевому кладовищі, до нині доглядають за її скромною могилою, бережуть світлу пам’ять про неї, і недоторканними зберегли її безцінний архів та фотоальбоми.Скопіювавши кілька фотографійпісля повернення додому я зацікавилась - то ж ким була ця загадкова постать і що про неї відомо в Україні? Енциклопедія театрознавства подає скупі відомості: «…українська актриса, яка спільно зі своїм чоловіком Миколою Певним стояла біля витоків першого професійного українського театру в Ужгороді, заснованого товариством «Просвіта» у 1921 році, а з 1928 року була співтворцем Волинського українського театру в Луцьку під керівництвомі режисурою Миколи Певного.Обоє репресовані радянською владоюу 1941 році, цього ж року Миколу розстріляли у Києві.» А що трапилось з Ніною, нічого невідомо.

Звичайно ж, факти, наведені в фундаментальних працях Ю. Шерегія «Нарис історії українських театрів Закарпатської України до 1945 р.», Г. Ігнатовича «Від гасниці до рампи», Б. Певного «Майстри нашого мистецтва», А. Михайловського «Наші Гамлети й Дон Кіхоти», а також ряд досліджень, зроблених такими науковцямияк М. Миц, І. Стряпко, Н. Калуцька, І. Нестерук та ін. припіднімають завісу таємничості, і побіжно висвітлюють видатну роль цих двох постатей на ниві  створення у ХХ-му ст. у бездержавній Україні перших українських професійних театрів.

Народилася Ніна у 1897 р. в с. Северинівка що на Вінничиніу багатодітній родини Миколи Машкевича. Отримала блискучу освіту, закінчивши Бестужевські курси в Одесі, володіючи кількома мовами і чудовим голосом у 1919 р. разом з Українською республіканською капелою під керівництвом О. Кошиця поїхала в гастрольне турне по Європі. Однак, у 1920 р. капела розпалася і частина акторів, а з ними і Ніна Машкевич, оформившись в музично-драматичне товариство «Кобзар», залишилася в Ужгороді, ставши згодом основною складовою частиною новоствореного театру.Як зауважує Ю. Шерегій: «Дата 15 січня 1921 р. буде записана великими літерами в історії Західної України», бо саме в цей день Руський театр товариства «Просвіта» в Ужгороді виставою «Ой не ходи, Грицю, тай на вечорниці» з Ніною Машкевич в ролі Марусі започаткував перший професійний театр на Закарпатті. На запрошення товариства театр очолив Микола Садовський. Щоб підсилити склад трупи професійними акторами, він сприяв прибуттю в Ужгород таких акторів як М. Певний, П. Чухрай,О. Левицький, які, як вояки Української Народної Республіки були інтернованими на Волині.

В Ужгороді Микола Певний з головою поринув у творчу працю, а знайомство з Ніною Машкевич завершилося шлюбом у 1923 р. Тогочасна преса у своїх рецензіях завжди виділяла досконалу гру Миколи і Ніни Певних, які переважно виступали у головних ролях, підкреслювала їх непересічний талант, красу голосу Ніни, героїко-ліричний сценічний образ Миколи. Особливого розквіту театр зазнав під керівництвом Олександра Загарова в сезон з 1923по 1925 рр., а з 1925 по 1927 рр. – Миколи Певного як режисера драм. Однак, через матеріальну скруту театр закрили, а подружжя Певних виїхало до Варшави, де Миколі запропонували працю в часописі «Українська нива», де редактором був його брат Петро. Згодом редакція часопису, а з ними і родини Певних переїздять до Луцька. І ось тут до 10-ї річниці«Просвіти» в приміщенні «Рідної хати»  18 листопада 1928 р. за п’єсою Л. Старицької-Черняхівської «Гетьман Дорошенко» відбулася вистава, яка стала початком першого професійного Волинського українського театру під керівництвом Миколи Певного. За майже одинадцять років театр здійснив справжній подвиг. По-перше, Миколі Певному вдалося  сформувати цікавий репертуар, який складався як з української, так і світової класики, підібрати високопрофесійний колектив акторів, художників, музикантів, які, усвідомлюючи свою місію, жертовно служили рідному народові в царині творення української ідентичності.

По-друге, не зважаючи на політичні конфлікти з тогочасною польською владою, матеріальну скруту, засобами мистецтва театрові вдалося донести національні ідеали до якнайширших верств української людності краю. Цьому сприяли численні гастролі по Волині, творчі вечори, організовувані театром на честь відзначення Шевченківських днів, роковин Лесі Українки тощо. Збирач українського фольклору Михайло Телішевський в одній із рецензій зазначив: «Можна вже сказати з впевненістю, що Микола Певний зробив велетенську працю у галузі української театральної штуки, тобто заснував перший правдивий Український театр на Волині».

Але настав вересень 1939 року…Як «буржуазний занепадницький, шкідливий для народу театр» закрили. Брат Петро просив Миколу: «Тікаймо на захід». На що він відповів: «Я артист, мене чіпати не будуть». Мабуть він ще тоді не знав, що їх старшого брата Олександра Певного, красуня, з чудовим голосом, який працював спочатку в полтавському оперному театрі, а згодомграв в театрі М. Садовського в Києві в парі з самою М. Заньковецькою 22 жовтня 1937 році як «ворога народу» розстріляли у Києві, а його дружину Ганну Певну (Персіянову), також актрису в тому ж році вивезли в Башкиртостан, де вона у 1941 році померла в Бірську. Мабуть не знав і про найменшого брата Юрія Певного, якого 21 грудня 1937 року розстріляли в Полтаві за статтею 54-10 КК УРСР. Мабуть не знав, що і над ним, Миколою, вже нависла смертельна небезпека і зовсім скоро його арештують і розстріляють у 1941 р. у Києві. І до сьогодні ніхто не знайде могил цих невинно убієнних трьох братів. Коли його арештували, дружина Петра Певного ЗінаМиць напівроздягнена побігла через усе місто до Ніни, щоб сповістити їй страшну звістку. Тоді вона дуже застудилася і за кілька місяців померла. Петро на той час уже був у Варшаві, його неповнолітнього сина Богдана після смерті мами Зіни забрали бабуся і дідусь Миці. Згодом за сприяння майбутнього патріарха Мстислава вдалося переправити Богдана до батька у Варшаву, звідки вони поїхали до Сполучених Штатів Америки.

Не залишили в спокої і Ніну - її забрав воронок, давши перед тим годину на збори. Зі собою вона взяла документи, кілька сценічних костюмів, викрійки, які мала ще з Бестужівських курсів і два альбоми з фотографіями. Ось і все, що залишилося від попереднього щасливого життя. Куди її повезли і що з нею далі сталося ніхто, навіть рідні не знали.

А повезли її як і багатьох свідомих українців у рабство, практично в небуття. Сорок вагонів були вщерть заповнені небезпечними «ворогами народу» - жінками, дітьми, літніми людьми… Везли в товарняку, довго, в антисанітарних умовах, обминаючи Москву, через Тулу, по кілька днів зупиняючись на станціях… Минули місяці, аж поки привезли в Омськ. За тиждень розподілили по районах на поселення. Ніна потрапила в Колосовський район. Працювати доводилось в полі, спеціальний одяг не видавали, от і полола бур’яни славетна українська актриса в сценічних костюмах.

Через рік усіх українців, репресованих із Західної України зібрали біля прохідної омської пристані, довго чекали на пароплав, на який згодом усіх розмістили в трюмі, везли довго, спека понад 35 градусів, комарі, невідомість. 2 червня 1942 року. Пристань Пєрєгрьобноє. Вивантажили на берег біля рибдільниці.Поселили в четвертушку барака, в якому славетна українська актриса Ніна Певна й прожила довгих 40 років аж до самої смерті. Прожила в самотності, повному забутті, злиднях, холоді, тяжкій праці, опановуючи «дуже важливі» професії по обробітку риби, плетенні сітейі т.п.І навіть тоді, коли вже можна було повернутися до дому, вона цього зробити не змогла – не було за що ( пенсію отримувала аж 34 рублі 50 копійок!), тай не було до кого – вже в Сибіру взнала, що її сестру, теж актрису вагітну повісили під час війни. Про долю своїх братів нічого не знала, родину Миколи за чотири роки практично винищили всю. Лишився хіба брат Петро Певний з сином Богданом, але й то у США.

В архіві Ніни зберігся листок з зошита, на якому вона занотувала кілька своїх думок, серед яких вражає запис, в якому вона звертається до своєї Долі: «Не приголубила, а тяжко покарала-осиротила.Вигнала з рідної хати. Літа проходять марно ні собі, ні людям…».

Радянська влада добре попрацювала, щоб навіть згадка про родину Певних і їх подвижницьку працю на ниві української культури не були відомі.

Тому насправді безцінним виявився архів, віднайдений у Сибіру. Зараз, старанням начальника управління культури м. Сургута Ганни Литвин усі ці матеріали повернуті в Україну. Світлини, які збереглися в цих фотоальбомах творять візуальний образ маловідомої і малодослідженої, але такої славетної сторінки нашої історії й культури.

Саме тому  ? грудня 2010 р. о 18.00 в приміщенні Волинського українського музично-драматичного театру ім. Т. Шевченка відбудеться акція під промовистою назвою: «Родина Певних. Повернення з небуття.» У програмі: фотовиставка «Історія одного альбому. Велич і трагедія родини Певних» - автор Зеновія Шульга, вистава Лесі Бонковської «Загублена в снігах Сибіру» за участю акторів Львівського державного музично-драматичного театру ім. М. Заньковецької заслуженої артистки України Лесі Бонковської, народного артиста України Степана Глови і учениці Львівської середньої спеціалізованоїмузичної школи-інтернату ім. С.Крушельницької Андріани Саєнко.Творча зустріч з інтелігенцією міста, театрознавцями, акторами. Цей проект покликаний встановити історичну справедливість і повернути Україні славні імена родини Певних, які своїм талантом, жертовною працею власним життям і особистою долею творили її суть і славу.

Оскільки зараз готується до друку альбом з віднайдених світлин, запрошуємо до співпраці широкий загал з проханням: якщо у когось є хоч якісь фотографії того часу, чи інформація про Волинський український театр і його акторів, родину Певних просимо надсилати матеріали на email:zena2201@mail.ruз поміткою «Певні». Заздалегіть дякуємо, бо маємо обов’язок перед цими величними постатями нашої культури пам’ятати слова самого Миколи Певного: «Колись український історик з цілою об’єктивністю змалює чини нашого театру, причому, напевно, підкреслить зі здивуванням шляхетну посвяту людей, які вміли заховати в злиденних умовах свойого буття й несприятливій атмосфері оточення лицарськістьДон-Кіхотів і незламну віру Гамлетів».

Зенові Шульга,

доцент Львівської національної академії мистецтв