Репертуар

Кармен

П`єса П.Ластівки за новелою П.Меріме

         П’єса Петра Ластівки за новелою П. Меріме „Кармен” в перекладі з французької М. Москаленка, лібретто А. Мельяка та Л. Галеві, в перекладі з французької М. Рильського та О. Галабутської, музика Ж. Бізе (опера „Кармен”), Ж. Бізе – Р. Щедрін „Кармен-сюїта” в обробці та викладі Миколи Гнатюка.

       

         Молодий капрал Хосе закохується у вродливу циганку на ім’я Кармен, проте, це кохання не дає йому нічого окрім болю і страждань. Зрештою, він і не зчувся, як з допропорядної людини перетворився на контрабандиста і.. вбивцю..

          Автор виводить відразу чотирьох Кармен, котрі, будучи цілком різними за формою, все ж являють суть єдину і в даному випадку – лиху.  Адже споконвіку відомо, що жінка, в залежності від позиції яку займає по відношенню до чоловіка, має силу та владу, як піднести його, так і занапастити..

           Вистава, як і п’єса, написана на основі відразу трьох творів, поєднує в собі драматичний матеріал, оперу та балет.

 

Режисер-постановник – Петро Ластівка

Художник-постановник – Наталія Руденко-Краєвська

Аранжування та виклад, диригент – Микола Гнатюк

Балетмейстер-постановник – Володимир Замлинний

Хормейстери-постановники -  Микола Седлярук,

                                                  Олександра Дацик    

 

Кармен грають одразу шість актрис
  2009-04-16 16:05:28 (GAZETA.UA)

Щоб сповна відчути цю ”Кармен”, варто прогулятися старим центром Луцька. Там є крамниця китайської порцеляни. Вибір щедрий, усе розставлено старанно й продумано, так що почуваєшся немов у музеї. Господар-китаєць із вами споглядає живих коропів, що плавають у вазі при вході. Тут все справжнє, а тому не до кінця доступне — як будь-яка справжня екзотика. 
Отакий і цей спектакль. В новелі Проспера Меріме йдеться про циганську танцівницю Кармен, у яку закохався офіцер Хосе. Дівчина зізнається, що кохає тореадора Ескамільйо. Хосе від ревнощів заколює її. Режисер 50-річний Петро Ластівка зробив інсценізацію барвистою, злагодженою, простою — і при тім загадковою. 
Справді: чому тут Хосе — один, а Кармен — у шести іпостасях? Дві вокалістки — це голос Кармен, ще чотири актриси — її, так би мовити, тілесність. Думаєш: якщо тих тілесних чотири, і в кожної по дві ноги, отже Кармен — восьминіг, що погубив закоханого Хосе. Чим не містичний трилер?
У колективної Кармен — також вісім рук. Це зручно: можна одночасно взяти Хосе за вуха, затулити очі, вхопитися за серце, за живіт і за те, що нижче. Отак вони його й беруть. 
У фіналі Хосе вбиває невірну Кармен. Оскільки її тілесних іпостасей чотири — на сцену падають усі четверо. Ах, думаєш собі, це щось про серійного вбивцю! Одначе на цей момент спектакль уже симпатичний тобі, і твоя іронія м’якшає. 
Режисер натякає, що лице пристрасті неможливо розгледіти, воно надто мінливе. Хоч Хосе грає один актор — Сергій Басай, але в нього також невловиме лице. Він іноді схожий на футболіста Андрія Шевченка, а то й на боксера Віталія Кличка. Словом, на будь-якого спортсмена, в міру простодушного. Такого хочеться спокусити. 
Зрештою, весь спектакль так само — трохи простодушний і до кінця чесний. Є спокуса писати про нього одразу з кількох точок зору — шести чи й більше.
Хосе схожий на футболіста Андрія Шевченка
Одна рецензія була б про артистку Ларису Півачук. Це — перший голос Кармен. Вона упродовж вистави стоїть непорушно в дальньому кутку сцени, на лівому фланзі останнього ряду оркестрантів. Це далеко — але саме на її голосі тримається вся музика Бізе. 
Окремо — про чотири тілесні іпостасі Кармен. Плаття в них одного крою, а кольорів різних: червоно-чорне, зелено-чорне, синьо-чорне й жовто-чорне. Спектр характерів — від німфетки до вічної відьми чи скоріше чорноротої базарної баби. 
У спектаклі багато моментів, які, приміром, київська публіка перервала би бурхливими оплесками. А луцька сидить делікатно, мов миша, затаївши подих. Не грається мобілками й не шелестить програмками. Лише в кінці нагороджує кожного артиста, що виходить вклонятися, оплесками. Кому більше, кому менше, але нікому надто мало. 
Директор-художній керівник Волинського обласного муздрамтеатру — Богдан Береза. Зі своїх 60 літ віддав театрові понад 40. Його мрія — щоб у Луцьку зіграли шекспірівського ”Короля Ліра”. 
Після ”Кармен” вечеряємо в ресторані. Запитую, чи не ризиковано за нинішніх часів випускати таку щедро костюмовану виставу. 
— Є така пісенька, я її сам склав: ”Прилетіла Ластівка… сіла на Березу!” — відповідає він. — Коли Петро Ластівка взявся ставити ”Кармен”, то почав мені розказувати, скільки йому всього треба для постановки. Я кажу: ”А білого ведмедя з Арктики тобі не треба?” Ну, ми ж старалися, щоб усе було справжнє. Кастаньєти для оркестру нам привезли з Барселони. А капелюх для тореадора купували через Інтернет. Ластівка завжди знає, чого він хоче!
Петро Ластівка молодший за Березу на десять років. У молодості поставив у Тернополі ”Гамлета”, де данський принц був нібито інопланетянином. Вистава наробила галасу, була популярна на фестивалях. 
Та невдовзі після того Ластівка у Тернополі не втримався — через ревнощі колег. Працював у Чернігові, їздив на заробітки за кордон. Був двічі одружений, тепер живе сам в однокімнатній квартирі в Луцьку. У штаті Луцького театру не числиться, хоча поставив тут добрий десяток успішних спектаклів. 
Ластівка працює зараз у Луганську над мюзиклом ”Моя чарівна леді”. Туди й поїхав одразу після прем’єри ”Кармен”. 
Віталій ЖЕЖЕРА

 

«Кращою музичною виставою» одноголосно було названо постановку «Кармен» за мотивами новели П. Меріме, яку привіз Волинський музично-драматичний театр ім. Т. Шевченка (м. Луцьк). Насправді ж режисер Петро Ластівка поставив на драматичній сцені повноцінну оперу, примусивши акторів виконувати складні арії Ж. Бізе і танцювати під «Кармен-сюїту» Ж. Бізе — Р. Щедріна. До того ж режисер бентежив і глядачів, і журі, вивівши в одній виставі відразу шість Кармен! Дві акторки стали голосом героїні, четверо — плоттю. Багатолика та невловима Кармен, у трактуванні Ластівки, без сумнівів, уособлення сили древньої і могутньої, яка бере початок чи то в поганстві, чи то в індуїзмі, чи то в єретичному чаклунстві. У крові цієї циганки намішано всього потроху, що і є основною загадкою її сутності. На далекому плані сцени режисер розташував оркестр і солістів, які дублюють головних героїв, а перед ними по центру майданчика обкреслив фатальне коло арени, на якому майже за сценарієм кориди відбувається поєдинок Кармен і Хосе. І що примітно, про кохання у виставі немає жодного слова. Проте викрито практично всі її маски: обпалююча пристрасть, нав’язливі бажання, шалені мрії, жадоба влади і підкорення. До речі, у киян буде можливість скласти свою думку про цю екстравагантну «Кармен», як і ще про дві вистави — «Тригрошову оперу» і «Мою прекрасну леді»,— які в середині червня планує показати на гастролях у столиці Волинський театр.

Ірина ЧУЖИНОВА, спеціально для «Дня», Івано-Франківськ — Київ

газета "День" від 28 травня 2009 року


                   

... А от «Кармен» з усіх згаданих вистав «найрозхристаніша», з величезною кількістю «поверхів» та «підвалів». Сам конфлікт теж багатошаровий: окрім, власне, чоловічо-жіночого антагонізму, права на свободу та позбавлення його, є додаткове джерело конфлікту — антагоністичні відносини на національному грунті, адже Хосе — баск, Кармен — циганка (фраза Кармен «Якби ти прийняв циганський закон, я би стала твоєю ромі» є тому додатковим свідченням).

Сама особа Кармен має, фактично, шість втілень: чотири — фізичні іпостасі Кармен (Чорнява — Іванна Романюк, Руда — Олена Небось, Руса — Світлана Органіста, Білява — Софія Онищук) та два втілення — Голоси (Голос І — Лариса Півачук, Голос ІІ — Анна Раєва). До слова, додаткові «голоси» мають також Хосе та Ескамільо («звучать», відповідно, Павло Гарбуз та Сергій Бень). Тут принагідно можна згадати виставу Театру Франка «Соло-mea», де Голосу відведена особлива роль, окрім, власне, персоніфікації: це пластичне втілення неповторного голосу Соломії Крушельницької, така собі «рухома музика» в талановитому виконанні Олександра Форманчука. Проте, на відміну від Голосу Крушельницької, який майже постійно діє на сцені, ці Голоси — і Кармен, і Хосе, і Ескамільо — знаходяться далеко від своїх фізичних власників, «стигнуть» практично на ар’єрсцені, за музиками з оркестру. Таке рішення, на жаль, не лише розпорошує увагу, а й розчленовує самі головні образи вистави — особливо Кармен, яких і так на сцені чотири — на одного бідного Хосе, якому навіть Голос не може допомогти, бо знаходиться бозна-де!.. Є, звичайно, певний позитив у цьому прийомі, який полюбляли режисери-авангардисти; проте у цьому випадку всі іпостасі головної героїні мають бути різними, аби складати її єдиний та неповторний образ. А вони практично однакові, різняться лише зовнішнім антуражем, втіленим у колористиці образу костюмів — червоний, жовтий, синій та зелений.

Іноді крізь антураж несамовитої іспанської пристрасті проглядає український музично-драматичний театр, і це цілком закономірно, бо наш театр починався саме як музично-драматичний, і пам’ять про монументальні дійства, творені корифеями, запрограмувалася на генному рівні. У цьому випадку чотири Кармен стають чотирма Солохами, які вичакловують танок навколо приреченої жертви — а те, що Хосе апріорі жертва, не викликає жодних сумнівів. Він кидається від Чорненької до Білявої, від Рудої до Русої, ледь витримуючи їхній шалений натиск. А десь там, на ар’єрсцені, за спинами музикантів причаїлася справжня Кармен (артистка-вокалістка Лариса Півачук). І лише після смерті своїх фізичних оболонок вона — не просто «чарівною циганкою позаду Хосе», а справжньою королевою повільно крокує по сцені, відсторонено дивлячись на купу тіл. Такою могла би стати Кармен, якби дожила до старшого віку. І так може дивитися артистка, сповнена усвідомлення того, що її призначення — не лише Голос головної героїні... Але в такому випадку це була би вже зовсім інша вистава.

Ельвіра Загорська ( газета «День» №106 (3026) від 24 червня 2009 року)

 

 

У ролях

Фотографії