Репертуар

Не шукайте ЩАСТЯ, бо я його украв

Ольга Оноприюк, Андрій Білоус за п'єсою Івана Франка "Украдене щастя"

Камерна Сцена

Драма

(вистава йде без антракту)

 

РЕЖИСЕР-ПОСТАНОВНИК –       дипломант КНУТКТ

ім. І.Карпенка-Карого ОЛЬГА ОНОПРИЮК

ХУДОЖНИК-ПОСТАНОВНИК –  дипломант Національної академії

   мистецтв України ОЛЕКСАНДРА ПЛАВІНСЬКА

БАЛЕТМЕЙСТЕР –                         ВОЛОДИМИР ЗАМЛИННИЙ

ХОРМЕЙСТЕР –                             МИКОЛА СЕДЛЯРУК

КОНЦЕРТМЕЙСТЕР –                  ЯРОСЛАВ ЗЕЛЕНОВ

МУЗИЧНЕ ОФОРМЛЕННЯ –       ОЛЬГА ОНОПРИЮК

АСИСТЕНТ РЕЖИСЕРА –            ОЛЕКСАНДР ВЕРЕМКО

 

Між шаблоном і каноном

Про резонансні гастролі Волинського театру ім. Т. Г. Шевченка в Києві

 

6 листопада, 2015 - 10:27

 

Нещодавно киянам знову випала нагода переглянути вистави волинського театру (нагадаємо,  навесні  майстри з Луцьку показували «Гамлет» Вільяма Шекспіра, «Кайдаші» Наталії Дубіни за Іваном Нечуєм-Левицьким та «Різдвяну містерію-бурлеск про сватання на колядування двох женихів до одної дівки, дочки багатого сотника або Назар Стодоля та його любовні поневіряння» за «Назарем Стодолею» Тараса Шевченка). Нині  театр запропонував свої вистави,  поставлені за взірцями «золотої» класики української драматургії: «Шельменко-денщиком» Григорія Квітки-Основ’яненка та «Украденим щастям» Івана Франка.

Гра акторів у «Шельменко-денщику» (режисура та музичне оформлення Павла Гарбуза) була органічною. Комічно-зворушливим вийшов образ Кирила Петровича Шпака у виконанні Олександра Якимчука, гротесково-наївним, з чітким пластичним малюнком ролі — образ Тимофія Кіндратовича Лопуцьковського (артист Олександр Веремко, балетмейстер — Володимир Замлинний). І спритний Шельменко (Богдан Якимчук), і щирі в своєму коханні, чим теж наївно-зворушливі Прісінька (Софія Онищук-Коць) та Іван Семенович Скворцов (Юрій Куцик), і манірна Аграфена Семенівна (Наталія Мельничук) зі своїм вічним «А у нас в Петербурге...» складають міцний акторський ансамбль, який і забезпечує успіх виставі. Цей «Шельменко-денщик» не претендує на новітні вирішення й переосмислення української класики, але в рамках канону постановки останньої займає своє чільне місце. А остання фраза вистави «Нехай їдуть в свою Московію, а нам і тут, на Україні, добре!» — взагалі стала бальзамом на душу глядачам.

Проте якраз на новітнє переосмислення канону претендує друга вистава волинян — «Не шукайте щастя, бо я його украв» за п’єсою Івана Франка «Украдене щастя» (інсценізація Ольги Оноприюк, Андрія Білоуса). І хоча така режисерська концепція — максимальне загострення психологічної складової драми за рахунок виведення на сцену лише головних її учасників — не є новою, проте ця вистава пропонує інший погляд на, знову ж таки, психологічне підгрунтя цієї історії. Режисером, одним із авторів інсценізації та автором музичного оформлення є дипломант КНУТКіТ ім. І. К. Карпенка-Карого Ольга Оноприюк, художником — дипломант Національної академії мистецтв України Олександра Плавінська. Ролі у виставі теж грає молодь — Олена Гайова (Анна), Микола Герел (Микола Задорожний), Сергій Єрмакович (Михайло Гурман). Можна було б сказати: виставу створено молодими для молодих, проте є одне «але»: час показав, що ця тема буде актуальною завжди і для всіх, незалежно від віку та соціального статусу.

У лаконічному сценічному оформленні, що складається з чурбанів і велетенської дерев’яної дошки, все постійно трансформуються то у стіл, то у стільці, то взагалі у домовину Михайла. У рамках цієї концепції мінімалізм виправданий, але в подіях вистави час все одно присутній, його ігнорувати не варто, хоча це й додає складнощів для акторського виконання. У такому варіанті час можна показати через зміну емоцій та емоційних станів героїв. Найбільш придатною для визначення ролі емоцій для емоційно-вольової сфери актора є концепція американського психолога Керрола Ізарда, в основі якої лежить 10 базових емоцій: радість, сум, гнів, відраза, презирство, страх, сором (збентеження), почуття провини, подив та інтерес. Проте досвід показує, що більшою є увага режисера до психологічної складової п’єси, то різноманітнішими мають бути емоції акторів, і це вже навіть мають бути не чітко визначені базові емоції, а їхнє тонке нюансування.

Вистава має назву «Не шукайте щастя, бо я його украв», тим самим викреслюючи Анну зі списку «претендентів на крадіжку». Особливий погляд режисера на трактування подій драми полягає в тому, що, як не парадоксально, у ній немає тієї приреченої любові, через яку стається трагічне. Цей варіант «Украденого щастя» — про помсту. Це історія «долі й волі» (або її відсутності) Михайла Гурмана та Миколи Задорожного, в якій Анні відводять невдячна роль засобу, а не цілі. Фраза Миколи «він її з розуму звів, щоби посміятися наді мною» є більш ніж знаковою для такого трактування.

Волинський театр у «Шельменкові-денщику» показав різницю між шаблоном та каноном, а у виставі «Не шукайте щастя, бо я його украв» — спробу переосмислення «вічного» тексту Івана Франка у позачасовому просторі.

Ельвіра ЗАГУРСЬКА, театрознавець

Рубрика: 

Культура

Газета:  День

№202, (2015)

 

У ролях

Фотографії